Анна Нараєвська: Страх бути покинутими. Як він народжується? І чи помирає взагалі?
Всім знайоме відчуття самотності. Хтось зіштовхувався з ним лише декілька разів за життя, хтось записав його у свої найближчі друзі, проте присмак терпкості самотніх днів добре відомий всім.
Але чому дехто з нас свідомо продовжує абстрагувати себе від навколишнього світу, намагаючись не звертати уваги на біль, який приносять ці саморобні грати? Моя відповідь єдина: страх бути покинутими.
Адже, якщо нікого не підпускати до свого серця, ніхто не зможе зробити боляче — воно стає невразливим.
Чому і як народжується цей страх, йдучи пліч-о-пліч з нездатістю довіритись і заспокоїтись?
Почуття кожної людини — крихка територія, ступивши на яку дуже легко зруйнувати щось світле і справжнє. Іноді достатньо єдиного необережного руху, образливого слова чи присутності жорстокості в діях, щоб мрії, сподівання та надії розбились, уламками ранивши все подальше життя. Надзвичайна відповідальність лежить на плечах тих, хто стукає в двері чужої долі…але, на жаль, розуміють це далеко не всі.
Так, сказавши одного разу «кохаю», будьте ласкаві кохати все життя, або ж не вимовляйте цих, воістину чарівних слів, бо, як писав Екзюпері: «Ми назавжди у відповіді за тих, кого приручили». А «кохаю» приручає сильніше від будь-чого.
І покинуті одного разу, більше ніколи не знайдуть в собі сили повірити в те, що буває інакше, навіть, якщо таке бажання і матимуть. Ніколи не відкриють своє серце і душу навстіж, боячись болю розлуки. Завжди оберуть зачинитися у фортеці самотності, ніж ризикнути.
Чи є кінець стражданням, під назвою «страх бути покинутими» ? Складне питання, складний процес, котрий потребує інтенсивного лікування зі сторони тих, хто вирішив визволити близьких людей. Адже «пацієнти» мають бути певними щохвилини, щосекунди, що про них дбають; відчувати себе потрібними, не дивлячись ні на що, знати, що любов може зігрівати, а не лише обпікати. Мають відчувати присутність тепла і ніжності, мають звикати до стану спокою і знання, що їх цінують. І якщо вам пощастить, якщо ви будете докладати достатньо зусиль, якщо зумієте переконати, що не буде розлуки, не буде сліз, не буде лише спогадів про щасливе життя, а буде щасливе життя в реальності, можливо, холод зачиненого, і плеканого вами серця зміниться на тепло і віконце, або, навіть, дверцята в життя дорогій вам людині відчиняться для вас. І якщо так станеться, ви більше не матимете права пройти повз, коли вас покличуть, адже ви назавжди лишаєтесь у відповіді за людину, яку приручили.
24.09.2017, 11:40